Наші постійні читачі, очевидно, звернули увагу на таке. В інтерв'ю
"Сільським вістям"
(див. газету за 28 серпня ц. р.) народний депутат
України, член депутатського об'єднання "Антимафія" Г. О. Омельченко
розповів, яким чином можновладним спритникам удалось перетворити
акціонерний комерційний агропромисловий банк "Україна" на свою вотчину і
безперешкодно використовувати в особистих інтересах кошти його клієнтів та
вкладників. Було названо осіб, які підступно, по суті, приватизували
управління цією однією з найпотужніших фінансових установ України. Було
виявлено й щось дуже схоже на злочинну аферу: 12,8 процента акцій банку,
які належали державі і давали урядові право контролювати його діяльність,
якимось чином перейшли в інші руки, що стало одним із чинників, які дали
шахраям змогу довести банк до банкрутства. Ото депутатське об'єднання
"Антимафія" й порушувало питання: необхідно розібратися в усьому цьому,
розібратися, чому так сталось, назвати винних.
Відповідь на ці запитання мала б знайти спеціально створена Тимчасова
слідча комісія Верховної Ради. Однак вона наткнулася на серйозну протидію.
Тому об'єднання "Антимафія" взялося за цю складну справу самостійно. І
(див. "Сільські вісті" за 11 жовтня ц. р.) йому вдалося добути документи
про найбільших акціонерів банку, тобто тих юридичних і фізичних осіб,
котрі, судячи з усього, найбільшою мірою причетні до спричинення лиха, яке
сталося з банком. Г. Омельченко пообіцяв, що найближчим часом це буде
оприлюднено, зокрема в "Сільських вістях". Тож знову завітав до редакції:
- Ось мій і мого колеги народного депутата і члена об'єднання "Антимафія"
Анатолія Єрмака новий депутатський запит, який буде оголошено у сесійній
залі Верховної Ради 16 жовтня. Адресується генеральному прокурору України
М. Потебеньку та голові Служби безпеки України В. Радченку (в копії – для
інформації - голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради В. Королю).
Можете довести це до відома ваших читачів.
Документ солідний, серйозно аргументований - "Про розслідування обставин
придбання 20-ма юридичними і фізичними особами акцій банку "Україна", яким
належала найбільша частка акцій цього банку".
У ньому, насамперед, нагадується, що ще 3 липня Верховна Рада направила
генеральному прокурору та голові СБУ їхній, Г. Омельченка і А. Єрмака,
запит, в якому йшлося, зокрема, про необхідність з'ясувати законність
продажу майже 13 процентів акцій банку, які належали державі.
Служба безпеки пообіцяла зробити це. Генеральна прокуратура повідомила, що
нею порушено кримінальну справу за фактом зловживання посадовими особами
банку "Україна" своїм службовим становищем.
Та минуло відтоді понад три місяці, а очікуваної інформації про
розслідування фактів, викладених у депутатському запиті, його автори не
отримали. Тим часом, продовжуючи власне розслідування, виявили чимало
такого, що проливало світло на те, що сталося з банком. Зокрема
встановлено, що новими власниками отих 12,8 процента акцій, якими володіла
держава, стали:
1. ТОВ ВКФ "В. Г. В.", засноване Я. Ганчуком і нинішнім народним депутатом
О. Волковим, якому належало 60 процентів статутного капіталу банку
(юридична адреса: вул. Михайлівська, 6, м. Київ, генеральний директор Ю.
Назаренко), йому 28 лютого 2000 року перейшло 6 процентів статутного
капіталу банку "Україна".
2. Громадянин Олександр Скринник (адреса: вул. Нова, 4, с. Здвижівка,
Бородянський район Київської області), 20 червня 2000 року він став
власником 4 процентів акцій банку.
3. Громадянка Алла Пешко (адреса: вул. Донецька, 57-а, кв. 39, м. Київ),
їй дісталася решта з отих 12,8 процента акцій.
Далі у депутатському запиті викладено деякі довідкові відомості, які дають
змогу краще зрозуміти, що сталось.
Виявляється, згадувані вже Ю. Назаренко і О. Волков упродовж 1994-1996 рр.
заснували ряд комерційних структур у Бельгії ("VDS TRADING", "VNV
INTERNATIONAL") та в офшорних зонах ("VOYAGER MARKETING ASSOCIATES
LIMITED", "GROSVENOR CONSULTANCY SERVICES LIMITED", UNIVERSAL MARKETING
SYSTEMS LIMITED") і відкрили розрахункові валютні рахунки цих фірм у
банках як Бельгії, так і деяких інших країн світу. Правоохоронними
органами Бельгії, депутатською слідчою комісією, а також Генеральною
прокуратурою України встановлено, що з 1994 по 1997 рр. на рахунок цих
фірм та інших комерційних структур, які належали О. Волкову, та на його
особисті рахунки лише в банках Бельгії надійшли кошти на загальну суму 15
мільйонів 831 тисяча 545 доларів США і 7 мільйонів 994 тисячі 127
бельгійських франків. За цей же період О. Волков зняв готівкою з
банківських рахунків у Бельгії валютні кошти на суму 43 мільйони 550 тисяч
бельгійських франків (еквівалентну 1 мільйону 405 тисячам доларів США) і
користувався майже 30 кредитними картками, якими були оплачені різні
покупки та послуги на суму 36 мільйонів 500 тисяч бельгійських франків (1
мільйон 77 тисяч доларів США).
У лютому 1999 року слідчий Брюссельського суду висунув проти О. Волкова
звинувачення у відмиванні ним "брудних" коштів і заблокував його приватні
валютні рахунки та рахунки його комерційних структур. Було також накладено
арешт на його нерухомість та престижні автомобілі в Бельгії.
Судова поліція Бельгії направила матеріали свого розслідування Генеральній
прокуратурі України (вони там з 4 серпня 1999 року). 24 вересня 1999 року
Верховна Рада направила генеральному прокурору М. Потебеньку матеріали
депутатського розслідування обставин відкриття за кордоном комерційних
структур, банківських рахунків та приховування на них валютних коштів О.
Волковим, а також свою постанову, якою вимагала дати діям О. Волкова, Ю.
Назаренка та деяких інших осіб правову оцінку.
Однак, незважаючи на наявні ознаки злочину в діях цих осіб, Генеральна
прокуратура 20 жовтня 1999 року винесла постанову про відмову в порушенні
кримінальної справи, оскільки складу злочину в діях, мовляв, не виявлено.
У зв'язку з цим автори депутатського запиту, який має бути оголошений
сьогодні, нагадують, що аналогічні дії відомих народних депутатів України
П. Лазаренка і М. Агафонова генеральний прокурор М. Потебенько
кваліфікував як злочин, передбачний ст. 80-1 КК (ст. 208 у новому КК), а
такі ж дії теж відомого П. Кудюкіна визнав злочином суд, на основі чого й
було винесено йому обвинувальний вирок. Що це, як не подвійний стандарт:
хочемо - звинувачуємо, хочемо - виправдовуємо.
Прикро, але притаманне це й нашому президенту Леонідові Кучмі. Автори
депутатського запиту, про який йдеться, підтверджують це такими фактами.
Знаючи, хто такий О. Волков, він нагороджує його двома орденами "За
заслуги" ІІ і ІІІ ступенів, а генерального прокурора М. Потебенька і
голову Служби безпеки, які "поховали" справу О. Волкова, відповідно
орденами Князя Ярослава Мудрого V ступеня та Богдана Хмельницького ІІІ
ступеня.
Як і обіцяли, Г. Омельченко та А. Єрмак у своєму депутатському запиті
називають юридичних і фізичних осіб (крім уже названих), які станом на 1
липня 2001 року були найбільшими акціонерами банку "Україна". Це:
ТОВ "Ярославь" (юридична адреса: вул. Щорса, 44, м. Київ);
ЗАТ "Укррос" (проспект Повітрофлотський, 39/1, м. Київ);
ТОВ "Вігор" (провулок Коломиєвський, 3/1, м. Київ);
АТ "Украгробізнес" (вул. Костельна, 13, м. Київ);
ПОСП "Хадьківське" (вул. Горького, 34, м. Ічня Чернігівської області);
ТОВ "Довірче товариство "Капітал-Трест" (бульвар Дружби народів, 2-а, м.
Київ);
КСП "Зелений гай" (вул. Першотравнева, 148, м. Гадяч Полтавської області);
КСП "Дружба" (с. Зоря, Саратський район Одеської області);
Сільськогосподарський виробничий кооператив "П'ятигори" (вул. Київська,
38, с. П'ятигори, Тетіївський район Київської області);
ВАТ "Дніпровський КПК" (с. Дніпровське, Верхньодніпровський район
Дніпропетровської області);
ДТ "Взаємний кредит" (вул. Павличенка, 1, м. Севастополь);
ЗАТ "Юрекс" (вул. Танкістів, 30, м. Київ);
МП "Дана" (вул. Хрещатик, 198, м. Черкаси);
КСГП "Батьківщина" (вул. Петровського, 93, смт Котельва Полтавської
області);
Морозова-Стороженко Наталія Григорівна (вул. Ахматової, 7/15, кв. 29, м.
Київ);
Поліщук Михайло Трохимович (вул. Леніна, 2, кв. 40, м. Черкаси);
Хахуда Василь Андрійович (пров. Совхозний, 63, м. Ічня Чернігівської
області).
Таким чином 20 акціонерам із 340 тисяч акціонерів банку "Україна" (з яких
14 тисяч фізичні особи та 326 тисяч юридичні особи) станом на 1 липня 2001
року належало 27% акцій.
Автори депутатського запиту додають до цього ще й таку довідку. Оті 12,8
процента акцій банку "Україна", що належали державі, спершу - у 1998 році
- були придбані компанією ТОВ "Укрросгазбуд", яка входить у систему
комерційних структур народного депутата України В. Сацюка. У цьому зв'язку
цікавим є таке. Саме В. Сацюк і О. Волков у травні 1999 року провели
загальні збори акціонерів банку "Україна", на яких головою ради банку було
обрано В. Сацюка, а його заступниками О. Волкова та С. Федоренка (голову
ради директорів ЗАТ "Укррос", генеральним директором якого до обрання
народним депутатом був В. Сацюк), а членами ради банку Л. Козаченка, Б.
Супіханова (тодішнього міністра АПК), І. Мітюкова (міністра фінансів), В.
Ющенка (тодішнього голову Нацбанку) та ще кількох керівників комерційних
структур. Так склалося угруповання, яке й привело банк до банкрутства.
Виходячи з цього, автори депутатського запиту знову вимагають перевірки
законності купівлі-продажу 12,8 процента акцій банку "Україна", які були
власністю держави, та притягнути до відповідальності осіб, які порушили
при цьому чинне законодавство, ну й, само собою, вжиття заходів щодо
відшкодування збитків, завданих банку.
І ще. Автори запиту нагадують керівникам Генеральної прокуратури та Служби
безпеки України, що вони, ухиляючись від розслідування причин банкрутства
банку "Україна", самі порушують вимоги Конституції та законів України.
Тому, за певних обставин, це можна визнати службовою недбалістю,
невиконанням або неналежним виконанням своїх службових обов'язків через
несумлінне ставлення до них, що є злочином, передбаченим Кримінальним
кодексом України.