(З абсолютно достовірних джерел)
Спершу декілька слів про банк "Україна", щоб читачі мали уявлення про нього. Його історія починається 1872 роком зі створення Київського земельного банку. Основним у його діяльності було надання кредитів під заставу землі і нерухомого майна. На початку 20-х років наступного століття замість нього стали діяти Банк споживчої кооперації та Банк товариства сільськогосподарського кредиту. В 1932 році за їх участю було засновано "Сільгоспбанк", який працював з сільгосппідприємствами до 1959 року. Далі - протягом майже 18 років - фінансування й кредитування потреб сільського господарства включається в систему Держбанку СРСР, яка і поглинула "Сільгоспбанк". Однак життя вимагало спеціалізованого сільгоспбанку, і в 1987 році з`явився Агропромбанк СРСР, складовою якого був Украгропромбанк з мережею, яка охоплювала всю Україну. Можна уявити, якою потужною була ця фінансова установа вже в той час. Та ще потужнішою стала після того, як у вересні 1990 року відбулися установчі збори, які проголосили створення акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна". Уже тоді він мав 26 регіональних дирекцій, 540 відділень, 140 філій, 303 вкладні каси. Це була структура, яка мала 80 тисяч акціонерів і обслуговувала 856 тисяч клієнтів. Працювали в ній 19,5 тисячі службовців. Отже, це був єдиний банк, який, якщо можна так сказати, накривав усю Україну. Через це він і став величезною спокусою для ласих до легкої наживи. Потрібно було оберігати його. Але сталося інше: знайшлися спритники, котрі його, якщо називати речі своїми іменами, розікрали.
Банк, цей, повторюю, будучи найпотужнішим, був водночас і надзвичайно ласим шматком. Саме тому за нього й взялися шахраї.
Розтягнути, розікрати такий банк, як "Україна", було непросто. Спершу треба було створити для цього умови, або, як нині модно говорити, спеціальний механізм.
Почалося зі скликання зборів акціонерів банку "Україна", вони відбулися 21 травня 1999 року. До речі, спершу намічалося, що збори відбудуться 26 березня. Однак під натиском зацікавлених осіб їх перенесли на оте 21 травня. Таким чином було виграно час, необхідний для обробки найбільш впливових акціонерів та директорів банку, аби погодились на переобрання керівництва банку. А тепер увага: що вирішили збори? Будь ласка, ось це рішення. Пункт перший постанови: "Звільнити від обов`язків голови ради акціонерного комерційного агропромислового банку "Україна" Ситника Віктора Петровича у зв`язку з поданою заявою". Пункт другий: "Звільнити від обов`язків заступника голови ради банку "Україна" Бабенка Станіслава Григоровича за власним бажанням".
Не варто, думається, говорити, де взялися "подана заява" Ситника і "власне бажання" Бабенка. Їх примусили до цього. Щоб не заважали (бо це з їхнього боку мало місце) розграбовувати банк.
Таким чином було розчищено шлях для приходу до керівництва банком нових осіб. Тому збори легко прийняли третій пункт постанови: "Обрати головою ради ... банку "Україна" Сацюка Володимира Миколайовича - народного депутата України". Так само й червертий пункт: "Обрати заступником голови ради банку "Україна" Федоренка Сергія Миколайовича - голову ради директорів закритого акціонерного товариства "Укррос". Тут доречно відзначити, що ще наприкінці 1998 року з ініціативи зацікавлених осіб на посаду заступника голови правління банку "Україна" було призначено Олексія Полєтуху - "свою людину", котра доти очолювала щойно згадане ЗАТ "Укррос", де до обрання народним депутатом України генеральним директором був Сацюк.
Хто такий Федоренко? Друг Сацюка. Тому керівник не просто якогось там акціонерного товариства, а саме того, президентом якого до обрання народним депутатом був Сацюк. Для повнішої характеристики Сацюка не зайве додати таке: ЗАТ "Укррос" уже на травень 1999 року заборгувало банку "Україна" 48,6 мільйонів гривень. Відчуваєте, який апетит? Он хто став керувати банком "Україна".
Але це не все. Повернімось до згадуваних уже зборів акціонерів. Щоб прибрати банк "Україна" до своїх рук, віртуозні авантюристи вдалися ще до одного хитрого трюку. Буцімто для того, аби вдосконалити керівництво банком, запропонували зменшити кількість членів його ради з 39, як було досі, до 16 осіб. Ясна річ: з 16 членами домовлятись легше, ніж з 39. Тим паче, якщо ще й підібрати їх належним чином. Отож і підібрали. Супіханов Борис Карабайович - тодішній міністр агропромкомплексу, Мітюков Ігор Олександрович - міністр фінансів, Гончаров Володимир Іванович - президент компанії "Укрросгазбуд" (компанія ця входить до складу комерційних підприємств, контрольованих Сацюком). Ну, й інші особи, тобто "свої люди", не здатні й пікнути проти Сацюка.
Ну й ну!
Тільки ж Сацюку і цього було мало. Він задумав перетворити банк на свою вотчину, де діє принцип: що хочу - те й закон, тобто щоб можна було не зважати й на раду банку. Тому на тих же зборах акціонерів ухвалюється ще одне знакове рішення - обрати буцімто для оперативності рішень президію ради банку з п`яти осіб. І обрали. Ось її склад: Володимир Сацюк, Сергій Федоренко, Борис Супіханов...
Згадуваного вже Володимира Гончарова, який був президентом компанії, контрольованої Сацюком, як особливо надійного партнера роблять ще й заступником голови ради і членом президії ради банку "Україна". Так і відбулася, я б сказав, повна приватизація управління цим (одним з найбільших) банком згаданими особами.
Це ще не все. Треба згадати: держава володіла частиною (12,8 процента) акцій банку "Україна". Це не давало уряду змоги впливати на фінансово-кредитну політику банку, але забезпечувало право контролю за тим, якою є ця політика, наскільки вона законна. Нове ж керівництво банку вирішило позбавити уряд і такої мізерної можливості. Щоб ніякого впливу з його боку не було. Ще треба розібратися, хто цьому посприяв, але акції, які мала держава, були викуплені. Банк став після цього майже особистою власністю спритників, отож і діяти далі вони могли безборонно, не озираючись ні на кого. Це захоплення банку відбулось нахабно та аморально. І швидко. Сацюк з компанією зробили все, аби забезпечити собі необмежені можливості безконтрольно використовувати величезні кошти, тобто гроші клієнтів і вкладників банку "Україна" в своїх інтересах.
Для викрадення грошей з банку "Україна" використовувався простий механізм. Згадаймо, яке найважливіше завдання агропромбанку? Фінансувати і кредитувати сільгоспвиробництво. От і звертаються до нього різні підприємства за позичками: дайте таку суму на такий-то строк. Пустимо в оборот - отримаємо прибуток, обіцяємо вчасно розрахуватися. Право банку, кому давати, кому - ні. Кому під певну заставу, а кому - повіривши на слово. Далі події повинні розвиватися таким чином: настає строк, і боржник рохраховується з банком, тобто всю суму позички повертає і відсотки за користування нею. Це нормальний перебіг подій. Проте трапляється - боржник грошей з якихось причин не повертає. Тоді банк вдається до реалізації взятої у нього застави або звертається з позовом до суду про примусове стягнення позиченої суми.
Тільки у випадку з банком "Україна" діялося інакше: надходили директиви, як правило, у формі постанов уряду: виділити кредит отакій-то структурі. Скажімо, на якусь державну програму або для забезпечення певних якихось робіт, наприклад посівної кампанії чи збирання врожаю. Замість застави - державна гарантія: якщо боржник виявиться неплатоспроможним, узяті ним кошти відшкодує держава. Здається, все нормально, в рамках закону. Та коли настає строк розраховуватися за взяті кредити, з`ясовується: грошей у боржника немає. За інших обставин це послужило б підставою для судових позовів з метою повернути борги. Але ж коли ті кредити видавалися за прикриттям певних посадових осіб уряду, до суду не доходить.
Не повернуті банку "Україна" кредити разом з відсотками по них сягнули мільярда гривень.
Ще на початку липня група народних депутатів України запропонувала Генеральній прокуратурі, аби доручила Контрольно-ревізійному управлінню Міністерства фінансів провести документальну ревізію банку "Україна", і не тільки його центрального апарату в Києві, а всіх дирекцій, а також - і це найважливіше - тих комерційних установ і організацій, котрі взяли в банку кредити, але не повернули. Мабуть, ніхто не повірить, що гроші, запущені, скажімо, в сільськогосподарське виробництво, не приносять ніякого доходу. Якщо справді доходу немає, то гроші використано на інші цілі. Хто і як використовував - це й мусять вияснити ревізори. До речі, депутати пропонували також, щоб цим зайнялася й внутрішня контрольно-ревізійна служба самого банку "Україна", там працюють справжні професіонали. Треба лише, щоб ліквідаційна комісія настроїла їх належним чином. Але... Але... Спливло півтора місяця відтоді, як це було запропоновано, та тільки 13 серпня в банк "Україна" прибули перші чотири ревізори з КРУ Мінфіну. Отож до ревізій у комерційних стуктурах до розграбування банку "Україна", діло не дійшло, там, як-то кажуть, ще й кіт не валявся.
Чи не робиться все для того, щоб затягнути перевірку, спрямувати її не на виявлення головних винуватців банкрутства банку, а на те, щоб знайти стрілочників?! Як би складно не було, а народ дізнається, хто є хто. Тому народні обранці звернулися до Генпрокуратури з тією ж пропозицією.
Правда, депутати отримали від Генпрокуратури повідомлення, що за матеріалами 14 липня порушено кримінальну справу за ознаками зловживання службовим становищем посадовими особами центрального апарату банку "Україна". Це добре, але цього замало. Здавалося, що у зв`язку з особливою значимістю того, що сталося з банком "Україна", і Генпрокуратура, й інші правоохоронні органи візьмуться за розслідування негайно й рішуче, щоб народ відчув: злочинці не встигнуть замести за собою сліди і відповідати їм таки доведеться за всією строгістю законів. На жаль, поки що цього не видно.
Невже усе це може звестися нанівець?
Є сили, кровно зацікавлені в цьому. Проте треба робити все, щоб не допустити такого. При підтримці народних депутатів і, звісно, громадськості, яка, розібравшися у суті того, що відбувається, змусить владу діяти згідно з законом.
Чесні, порядні банківські службовці неодноразово сигналізували про неподобства і голові Нацбанку, і найвищим урядовцям. Але на них не зважали. Тому, це теж повинно знайти відповідну політичну і правову оцінку, порівняно навіть жорсткішу, аніж щодо тих, хто керував комерційними структурами і кого змушували перекачувати через себе кошти банку "Україна" на власні потреби. І найголовніше - банку було нав`язано шкідливу для нього і небезпечну практику вкладання кредитних ресурсів, до того ж у великих розмірах, в активи (гарантії, кредити, акредитиви, цінні папери тощо), хоча було ясно: ці кредити приречені на те, що їх ніхто не поверне. За всім цим стояв голова Спостережної ради банку "Україна", народний депутат України Володимир Сацюк.